В. Поліщук. Вибрані твори. К. Смолоскип. 2014. с.499-526 "Віктор Ярина" (вступ. стаття (24.1.30) до повного посм. вид. В. Ярини 1930 р.; с.7-31).

1) Аліг’єрі керували міркування романтичного характеру, а ніяк аж не цікавість до пекельного устрою та постановки охорони праці, хоч про це й говорилося «про очі людські», а по 2) в Данте була «рука»: його водив по пеклу не хто інший, як дядько його через бабусю і відповідальний робітник тогосвітній Вергілій. До всього ж іншого мене послав радянський журнал, а це надало Харонові ще більшої цікавости до моєї особи: і ще в мене не було ніякої записки до пекельних відповідальних, а це настроїло Харона рішуче в мій бік, бо він (як про те мені сам сказав) запеклий ворог бюрократизму і дописувач стінгазети «Червоне Пекло»; писав Харон і до «Вістей», але, по-перше, на пекельному перевозі Уповнаркомпочтель ще й досі не відкрив почтового аґентства, а тому Харон змушений був послати листа без марки, а по-друге — в редакції «Вістей» напевно не поставилися серйозно до можливости реального існування особи Харона... словом відповіді Харон не одержав і тому обвинувачує Уповнаркомпоштель в неуважному ставленні до потреб широких мас споживачів радянських поштових марок, а редакцію «Вістей» в ігноруванні робкорівського руху, завваживши цілком слушно, що певно в «Вістях» немає путнього завідувача «Робітничим Життям» і що туди треба б посадити висуванця з робкорів (я гадаю, що Харон мав на увазі себе). З тим більшим здивованням вислухав Харон мою інформацію про те, що в Харкові вже другий рік (а видання третій) виходить українською мовою «Робітнича Газета Пролетар», і гумористично-сатиристичний журнал «Червоний Перець», що поставив своїм завданням давати гумористично-сатиристичне освітлення робітничого побуту.

— Тільки от, — зазначив незадоволено Харон, — чому цієї газети й журналу немає в нашому кіоскові контраґентства друку, і не продають їх наші хлопчики газетярі: все мають вони: «Пролетарий», «Харьковский Пролетарий», «Вечернее Радио», навіть «Комуніста» іноді принесуть раніше за інші газети, а от «Р. Г. Пролетар» ще ні разу в них не бачив.

Уеллзівська фантастика побудована в іншому плані, не класової, а міжпланетної (національної?) боротьби. Посередині між цими двома напрямками ми помістили б фантастику А. Богданова. До речі, "Містер Рок" Ярини багато де в чому нагадує Чіче з "Месс-МЕнд", Енса Боота з "Тресту ДЄ", головного героя з RUR і навіть Мертенса з "Сонячної машини". У Ярини так само влада й технічна сила поруч з розумом концентруються в руках найвищого диктатора капіталу і від нього переходить,чи от-от має перейти, до трудящих мас. Правда, в невеличкій новелі трудно розгорнути повністю фабулу та накреслити характери, але те, що зробив Ярина в новелі "Містер Рок", зроблено добре.

Красно дякую колезі ameshavkin!

Перевод с немецкого А. И. Билецкого (будущего академика) . Харьков . "Космос" . 1926. Бумажный переплет. Уменьшенный формат.

Штернхейм (Sternheim), Карл нем. писатель, критик и публицист. Сын банкира. До 1900 в Мюнхене и Лейпциге изучал философию, лит-ру, психологию. В ранних пьесах («Спаситель» — «Der Heiland», 1898; «Иуда Искариот», 1901; «Ульрих и Бригитта», 1907; «Дон Жуан», 1909) и в критич. эссе полемизировал с эстетикой и позитивистской социологией натурализма, противопоставляя им неоромантич. «преодоление» действительности, презрение к миру преуспевающих буржуа и чванной кайзеровской аристократии. Характерные черты внутр. распада, вырождения обществ. групп и отд. лиц, образующих внешне процветающее общество, раскрываются в цикле остросатирич. гротескных пьес «Из героической жизни буржуа»: «Панталоны» («Die Hose», 1911), «Шкатулка» («Die Kassette», 1912), «Бюргер Шиппель» («Bürger Schippel», 1913), «Сноб» («Der Snob», 1914), «1913» (1915) и «Tabula Rasa» (1916). Резкая типизация и порою шокирующе выразительный язык определили близость пьес Штернгейма реалистических по своей сути, к наиболее значительным произведениям экспрессионизма. Выступал также как новеллист (новеллы «Фэрфакс», 1921, русский перевод 1924; «Любимая лошадь Кайзера», 1922, рус. пер. 1923; «Наполеон», 1915, рус. пер. 1926; цикл «Хроника XX века» — «Die Chronik des XX Jahrhunderts Beginn», 1918, рус. пер. 1928) и публицист (сб. эссе «Берлин или Juste milieu» — «Berlin oder Juste milieu», 1920). Ему принадлежит ряд искусствоведч. и лит.-критич. работ. Еще до 1933 эмигрировал в Бельгию, в последние годы жизни отошел от лит-ры. В сатирической повести Фэрфакс рассказывается о скуке капиталиста Фэрфакса. Он ездит по Европе, но везде скучно. В конце концов его дочь, увлеченная русским коммунистом, уезжает в Москву, Советскую Россию — единственный источник живой воды среди застоявшегося болота Европы.

http://bitbazar.ru/lot/32355

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

2. Писаревський Віктор Якович (1901-07.07.1928):

* Людяні деталі. Новелетки. Х. Книгоспілка. 1928. 80 с. 3000 пр.

* Роси. Проза. Х. Рух. 1928. 104 с. 1 вкл. з портр. авт. 4000 пр.

* Вася-губернатор. Чортова машинка. За передм. І. Капустянського. Х. Укр. робітник.1929. 63 с. Дешева бібліотека красного письменства. №223-224. 5 180 пр.

* Збірка творів. Повне посмертне видання. Ред. та вступ. стаття В. Поліщука.Матеріали зібрали Л. Писаревський та З. Білоус. Х. ДВУ. 1930.304 с. 4000 пр.      

Українські письменники: біобібліографічний словник: У 5-ти т. / Ред. кол.: О. І. Білецький (голова ред. кол.), О. І. Бандура, П. К. Волинський, Є. П. Кирилюк, П. Й. Козланюк, С. А. Крижанівський, Л. М. Новиченко. — К. : Держлітвидав, 1960 — 1965.

Т. 5 : Радянська література. Л — Я. — 1965. — 856 с. — 1.50 крб.

3.

Десять років української літератури (1917–1927): Біобібліографічний покажчик/О. Лейтес, М. Яшек; Ред. С. Пилипенко. К., 1928. т.1

Письменник Писаревський В. (псевд. Вільм Яр; Віктор Ярина) 1901 — 07.07.1928. Але за даними часопису "Авангард" та "Словника укр. псевдонімів та криптонімів" О. Дея — В. Ярина був Яковичем (спр. Писаревський Віктор). Народився, як й Л.Я. Писаревський, у Краснограді. Можливо, що брати. Л.Я. (псевд. Зимний Л.) присвятив вірш "Життю померлого" пам"яті В.Я. у 1930 р. (Українська авангардна поезія. К. Смолоскип. 2014. с.245).

Відомий літературознавець Ярина Цимбал вважає, що Віктор Ярина (Писаревський) та Леонід Зимний (Писаревський) — двоюрідні брати.

В. Поліщук. Вибрані твори. К. Смолоскип. 2014. с.499-526 "Віктор Ярина" (вступ. стаття (24.1.30) до повного посм. вид. В. Я. 1930 р.; с.7-31): Жовтороті вогники. Трагічна постать. Абукадирове одружіння. Треба. Жорстока щасливість. Усмішка тов. Сенса. В сутеренах. Коли поспішає блощиця. Мить. Біля одвічного. Роси. Записна книжка. Вокзали. Дайош роботу(вірш). Подрузі(вірш). Купе №3(вірш). Січень(вірш). Юний і груди голі(вірш). Хазяїн. Крізь вітер. Жахна рілля. На устанку. Несподівана приємність. Перервана розмова. Трести і грати. Неймовірні оповідання. Коли піднесення досягає апогею. Жах-моргун. Офіри. Лавочка. Тривога. Історія однієї паніки. Бийте мене по темному. Чеменкова пригода. Сосни. От так, як бачите. Мара.

с. 210 — Прокламація "Авангарду". Бюлетень "Авангарду". 1928. с.1-6. (один із підписів).

с. 502 — стаття "Економічні підоснови реформізму".

с. 651 — Ярина В., Поліщук В. Лист до тов. Скрипника. Бюлетень "Авангарду". 1928. с.19.

Літоб"єднання Авангард 1925-1930 Валер'ян Поліщук, Олександр Левада, Леонід Чернов (Малошийченко), Раїса Троянкер, Віктор Ярина.

Підписав як Ярина Віктор: 1930 Репортаж од Харона — Ф. 1930 Чортівня (нап. — жовтень 1927) — Ф. 1927. №20. ЯРИНА Віктор. План містера Рока (Початок) — Ф. ЧЕРВОНІ КВІТИ 1927. №22. ЯРИНА Віктор. План містера Рока (Закінчення) — Ф. ЧЕРВОНІ КВІТИ © НОВА ГЕНЕРАЦІЯ. — 1927. — № 3. © ЧЕРВОНІ КВІТИ. — 1927. — № 20, 22. © ЯРИНА Віктор. Роси: Проза. — Харків: «Рух», 1928. — 104 с. © ЯРИНА Віктор. Збірка творів. Повне посмертне видання. — Харків: Державне видавництво України, 1930. — 308 с.

Підписав як Вільм Яр: 1927 План містера Рока (оповідання) №3, с.48-56 — Ф. 1927 Поезія ремонту(вірш) Нова Генерація №3, с.10-11

ВСЕСВІТ (Віктор Ярина) 1927 Чортова машинка. Опов.(з кн. Продштаб) №19 1928 Неймовірна мандрівка. Гумор.. №6 1928 Дядькова Митрова правда. Опов. №9 ЧЕРВОНІ КВІТИ 1926 За червону краватку №21-22 дит.опов.

Помер від сухот у підкиївському протитуберкульозному санаторії "Кинь грусть" ( р-н теперішньої пл. Шевченка). Його після 1933 р. не друкували.

А його дружина, З. Білоус, після смерті чоловіка видала збірку фантастичних оповідань : ЯРИНА Віктор. Збірка творів. Повне посмертне видання. Харків: Державне видавництво України, 1930. 308 с. Плян містера Рока. С. 52 62; Чортівня. Репортаж од Харона.(фантастичні).

ЯРИНА Віктор. Роси: Проза. Харків: «Рух», 1928. 104 с. План містера Рока. С. 90 103.(фантастичні).

Як у новелах, так і в сатирах використовує Ярина класичний прийом для гуморесок і сатир — прийом сну, що створює завше цікаву сюжетну лінію, яку легко закінчити пробудженням. Цим прийомом він написав "От так, як бачите", "Мара", "Чортівня".

О. Ільницький вважає, що В. Писаревський мав ще і псевдонім "Євген Капля-Яворський". Можливо, він сплутав з Євгеном Капля-Яворовським"

Письменник і критик В. Писаревський під псевдонімом Капля-Яворський писав: «Отже, зважаючи на відповідальність та значність “Жакерії”, робота режисера провадил ...

Джерело: https://openkurbas.org/performances/zhake...

Життя й революція : щомісячний журнал громадського життя, літератури й науки. — Київ : Державне видавництво України, 1925 — 1934.

№ 9 / ред. О. Дорошкевич. – 1926. – 127 c.

Капля-Яворовський В. Селом / В. Капля-Яворовський. — С. 8.

Капля-Яворовський Євген Archives

Open Kurbas

https://openkurbas.org › ka...

Цифрова колекція. Кількість предметів у колекції — 87. Фільтр. Театри. Гуцульський театр. Театр товариства «Руська бесіда» Тернопільські театральні вечори

Серія памфлетів «Реабілітація Т. Г. Шевченка» у «Новій генерації» стартувала в травневому номері 1928 року. Останній памфлет серії надруковано в жовтневому номері за 1929 рік. Загалом у серії з’явилося сім памфлетів. Обіцяне окреме видання світу так і не побачило. Однак цими памфлетами футуристи зуміли привернути увагу широкого читача і критики до проблеми канонізації Тараса Шевченка.

Гео Шкурупій. Моя ораторія

Едвард Стріха. Без ікон і без трупів

Євген Яворовський. До мертвих і живих на Україні і в еміграції сущих

Олекса Влизько. Заклик до громадської дисципліни

Віктор Вер. Наш!

Гео Коляда. Ей ви, не хапайте за манжети тов. Шевченка!

Олександр Корж. Хоробрий товариш

На фото: дружній шарж київського художника-ілюстратора Георгія Дубинського (1900–1935) на серію памфлетів «Реабілітація Т. Г. Шевченка». Серед футуристів із «Нової генерації» можна впізнати Михайля Семенка і Гео Шкурупія, третій за трибуною, очевидно, Євген Капля-Яворовський (його фото не збереглися). Більшість новогенераційників виступають із гаслом «А ми ще його не реабілітовували». Серед їхніх супротивників упізнавані директора Інституту Тараса Шевченка Дмитро Багалій, його заступник Сергій Пилипенко, професор, очільник київської філії Інституту Олександер Дорошкевич.

Євген Капля-Яворовський прийшов в Аспанфут із Київської музично-драматичної школи імені Миколи Лисенка. Пізніше працював у Харкові завідувачем редакції «Нової генерації». Несподівано повернувся 1929 року до Києва і продовжив сценічну кар’єру, але тепер уже в ляльковому театрі.

В автобіографічному фейлетоні «Іхтіозаврова фантазія» Капля-Яворовський описує свої вступні іспити, на яких він із товаришем декламували Гео Шкурупія і Михайля Семенка.

ІСПИТИ «ДИБОМ»

І ось, нарешті, дочекалися ми того дня, коли серце почало теліпатися в грудях, як телячий хвіст: приймуть чи провалють?

...На сцену виходили «мученики» — деклямували різні вірші всіляких авторів. Я жадібно вслухався в кожне слово, але ні разу не почув жодного сучасного революційного письменника. Якщо не Шевченко, то Тарас Григорович, коли ж не Іван, то обов’язково Франко і т. д. Я вже злякався: може, сучасних революційних письменників не можна деклямувати, що ніхто про них і не заїкнеться?..

За столом сиділа «почесна кумпанія». Щось із двадцятеро очей з жахом розглядали мене, наче мене спороло коростою та сибіркою. Деякі навіть удавали, ніби вони пильно стежать за отією мухою, що лазила на тім боці Хрещатику на вітрині ковбасної крамниці. Один з «кумпанії», т. Долина, в цей час розпитував мене про всяку потрібну всячину, а потім сказав: — Тепер підіть на сцену й прочитайте якогось вірша або що-небудь.

Він немов би ляснув мене по пиці. Гірше! Легше було б опинитись під автом, ніж «під цією фразою». Ухопивши серце зубами, щоб воно не дурило, я промимрив: «Або що-небудь», на превеликий жаль, я не знаю, а Шкурупія може ви дозволите деклямувати?..

— О, прошу! —

почув я у відповідь і випустив серце з зубів.

Я почув себе на сцені, наче на безлюдному острові коло огненної землі. Саме дули мусони й пасати й море довкола жартувало моїми нервами, як потоп Ноєвим ковчегом. Я думкою молився невідомому богові. Коли цікаво, ось та молитва:

«Отче наш, Михайль Семенко,

іже єсі в Києві або в Харкові,

хай святиться ім’я твоє і т.

инше. Низпошли мені благодать

твоєї св. Терези і т. инше.

Покрий мене густим омофором...

і т. инше. Но ізбаві мене від

лукавого іспиту. Амінь і т.

инше...»

(Передаю з пам’яти і за вірність не ручуся).

— «Ви» — вірш Гео Шкурупія! — оголосив я сміливо, як тільки може оголосити людина, що зважилася скочити в прірву й, досягши ногами ґрунту, запалити цигарку. В залі стало тихо. Де поділися вітри ? Я й сам не знаю. Моє оголошення справило вражіння.

— Очам підведеним

синім знесиллям,

штукатурці підфарбованих щок...

почав я доїти з себе слова, виявивши майстерність фармера з Молочарсоюзу.

— Місто,

кендюхи гладких пузів

вивалило,

лякаючи дівчат і жінок

«вивалив» я на голови Комісії, «лякаючи дівчат і жінок», що були серед публіки.

Отже, не дивлячись ні на тих, ні на тих, я ударив у словесний ґонґ і він продзичав, як гостра пилка, що вп’ялася зубами в м’ясо дубової колоди:

— Ціла армія

одвислих цицьок

і задниць

приймає військовий парад...

До мого вуха долетіло жіноче «фу-у-у» і чоловіче «г-га-ха». Далі я нічого не чув і не бачив. Я говорив, розповідав, казав, балакав, махав руками, головою, поводив очима, і слина летіла мені з рота, як у верблюда. Я переживав, про що говорив. Я... мені не дали закінчити тільки одного останнього слова — «Алилуя» — і покликали до столу.

Прохолонувши, я почув навкруги сміх, сміх такий, якому позаздрив би перший-ліпший жеребець. ...Не знаю вже, що й як, але якийсь процент поглянув на мене так, наче я тільки-тільки виліз із асенізаційного каналу. А як же вони дивилися на самого Шкурупія? Мене це дуже здивувало. ...До мого чуткого вуха долетіли уривки слів: Шкур... Шкуруп... рупій, а потім відбувся приблизно такий діялог серед членів Комісії:

Долина: Тихше, товариші! (инакше кажучи: як вам не соромно, дорослі!).

Ігнатович: Хе-хе. Здорово! (наче хотів сказати: «Откуда он сорвался?!»)

М. М. Старицька: Ех! футурист! (мовляв, щоб тебе чорти з’їли, немовля зеленкувате).

Б. Якубський: Скажіть, товаришу, а ви не пишете віршів?

(Перед словами Якубського якась молодиця, здається, секретарка комісії, заіржала крізь поламані зуби й знизала плечима).

Я: — Пишу.

Б. Якубський: А до якої течії ви належите у (і лукаво поглянув на комісію).

Я: — До панфутуристичної! (збрехав).

Б. Якубський (до комісії): Бачите? я так і знав!

Я збрехав, однак, панфутуристи мене потім за це не лаяли.

Після іспитів мене обаранила юрба.

— Вас не приймуть!

— Через що?

— Як! Хіба ж можна такі «вірші» деклямувати?!

І одна дівчина навіть подивилася на мене з жалем.

Мих. Ілющенко взяв мене під руку.

— Ходімо, Зіньку (мене в будні звуть Зінько). Нас тут не розуміють. А знаєш, у тебе гарно вийшло оце місце: «Мать вашу бог любив»...

Так, так, — подумав я сам собі. — Я ж приїхав з села, значить,

«щось послишалось родноє»

в цих рядках Шкурупія...

І з того часу панфутуристи не давали мені спокійно спати.

На фото: Яворовський, Євген. Хамелеонові тіні: Оповідання. — Х.–К.: ДВУ, 1929. — 178 с.

Автор обкладинки — художник Георгій Цапок.

Комедія «Шпана» за п’єсою Володимира Ярошенка — остання вистава Мистецького об’єднання «Березіль». Прем’єра відбулася 19 березня 1926 року, режисер Януарій Бортник.

«Шпану» поставлено в ті часи, коли МОБ тісно співпрацював із київськими панфутуристами. Автор п’єси — Володимир Ярошенко — поет і прозаїк, колишній символіст, а в першій половині 1920-х член Асоціації панфутуристів (1923–1924), пізніше Асоціації Комункульту (1925), а після розколу АсКК — член літературного угруповання «Жовтень» (1926).

Крім Бортника, над виставою працював молодий режисер, тоді ще студень Київського музично-драматичного інституту імені Лисенка Євген Капля-Яворовський, теж член Аспанфуту й АсКК, незабаром секретар журналу «Нова генерація» (1927).

Оформили виставу Майя Симашкевич і Валентин Шкляїв. Обоє учні Вадима Меллера з макетної майстерні «Березоля». Симашкевич грала у ранніх виставах театру імені Гната Михайличенка під керівництвом Марка Терещенка, вона також авторка портрета Михайля Семенка на обкладинці його «Кобзаря» (1925), згодом оформляла інші книжки футуристів.

В архіві «Березоля» зберігся рукопис п’єси. На титульній сторінці зазначено: «“Менажерія” (“Шпана”). Огляд-ексцентріяда в 3-х діях, 9 показах. Композиція огляду Я. Бортника. П’єса В. Ярошенка. Вставні покази по сценарію режисури Е. Каплі-Яворовського».

«Шпана» великою мірою наближалася до ревю — жанру, що його «Березіль» через три роки запровадить на українській сцені. Музику спеціально для вистави написав Семен Тартаковський (1901–1965), один із перших джазових композиторів у СРСР.

Тартаковский, Семен . «Шпана»: Ноти для фортепіано. — Х.: УТОДІК, 1927— 3 с.

Перед нотним текстом зазначено: «Исполняется к пьесе “Шпана” в постановке театра “Березіль”».

Обкладинка Євгена Мея.

Ярина Цимбал вважає, що зовсім ні.

Вііктор Ярина помер 1928 р.. а цей ще працював у 1929 р.

© Ярина Цимбал, 2015

© Микола О. Ковальчук, 2015

© Вячеслав Настецький, 2015